milicenta

Про жінку, яка раптом стала вагітніти зорями

 

Жінка йшла дорогою до струмка,

Аж озирнулася, а перед нею леви стоять, вкриті золотом,

Шию її нюхають обережно, злизують повітря, яким вона дихає.

 

Тепло, тепло в лісі дерева росли, скрипіли, висихали,

Плющі їм віти робили зеленими,

І жуки серед грив лев’ячих плели собі кубла.

 

Жінка йшла собі дорогою до струмка,

Поміж левів ступаючи,

Леви воду випили з глека її.

 

У середу, збираючи дощі в криницю,

На животі своєму квітку знайшла, а в животі – зірку.

Сиділа біля вікна, куди прилітали голуби по чиюсь душу,

І дивилась на них, і вони їй курликали Рай

З медом замість води.

Відьма, яка повернула до життя мене та інших дітей, і її за це спалили віруючі люди

Вона лікувала накладенням рук,
З її пальців скрапував медовий присмак Бога.
Відкриті рани загорталися, рубці розсмоктувалися, відростали порубані пальці,
Пухлина ракова ставала доброякісною,
І діти перестали вмирати у проклятої жінки.

Вона лікувала накладенням рук,
Та їй це коштувало такого – привиди по кутках, що на неї дивилися
І шурхотіли шпалерами, опираючись на них.
Отак виходиш вночі попити води, а він стоїть і дивиться на тебе, і ти на нього дивишся,
Тільки ноги холонуть, вростаючи в білі кахлі.

Вона боялася води.
Колись її в бочці замурували люди за відьмацтво і кинули в річку – дивитись, чи винирне.
Знайшли бочку пізніше із пошматованим тілом,
На якому чорт сидів та жер нутрощі.

Вона боялася вогню.
Колись її спалили на вогнищі, накинувши мішок на голову,
Аж обернулися – а це солом’яна лялька згоріла.
Дня наступного померли в місті первістки, зачаті в північ.

Вона боялася землі.
Її закопували довго живцем, зв’язану.
З’їли зранку жуки людей тих, що торкалися поночі дерев.

Лікувала накладенням рук,
Висмоктувала гангрени та допомагала при безплідді,
Лікувала кров та повертала зір,
Передбачувала долю.

Тільки дух людський
Не змогла
Вилікувати.